Якщо хто думає, що редактор - це робота, позбавлена принад спілкування будь-з-ким, окрім словників та інтернету, то помиляється. Адже часто виникає необхідність поспілкуватися з авторами з того чи того приводу. Нерідко буває так, що й автори не проти поспілкуватися. І бувають вони різні на голову.
Якось до редакції потрапив рукопис із "сенсаційною новиною". Відкривши його й почавши читати, я не очікувала, чим закінчиться текст. Автор розповідав про біографічні дані Ісаака Ньютона. І все було б нічого, якби він послідовно й безсумнівно не доводив, що він, великий англійський вчений, - син нашого,українського, гетьмана Богдана Хмельницького.
Взагалі-то, хворобливі розслідування про унікальність української мови, українців мене не дивує. "І напоїли санскрит праукраїнські джерела" чи те, що Ісус Христос і Будда - українці, - ці тези давно вже навіть не викликають приступ істеричного реготу. Але новина про те, що Ньютон теж українець, мене вразила, тут ніде правди діти:) Коли я зайшла поділитися звісткою з іншими, поки ще невтаємниченими, колегами, після моєї схвильованої розповіді одна з них сказала: "Ну звичайно, українець. І яблуко йому на голову впало Си-ми-рен-ка!":)
Потім той дядько заходив до редакції і на наше "ні" він, іронічно посміхнувшись, відповів: "Я так хотів оживити вашу газету сенсацією, а ви..."
Редакторові тяжко відмовляти авторам. Але ще гірше, коли автори трапляються хворобливі. Вони можуть знайти твій номер телефону й дзвонити серед ночі, можуть грюкати дверима, можуть кричати. ще вони можуть встромити свого носа, коли ти вичитуєш шпальту й переконувати, що те, що ти читаєш, - це дурня, а от їхній матеріал-це во! Але цьому веселому авторові й відмовляти було весело. Приємно, коли в людей є почуття гумору) Навіть якщо їхні "відкриття" сумнівні)
Немає коментарів:
Дописати коментар