І сміх і гріх

Сьогодні мені трапилося інтерв’ю з одним справді чудовим українським поетом. Оскільки кілька творів його я навіть знаю напам’ять, оминути увагою цей текст просто не могла, тим більше, на зустрічі зі студентами, про яку йшлось в матеріалі, я була сама.

Вже з перших абзаців мене охопив жах від двох речей. По-перше, від того, наскільки досить цікаву зустріч можна перетворити  в матеріалі на якесь текстове шмаття і наскільки від цього погане враження складається про поета. По-друге, як виявилося, текст писала одна з кращих студенток цього університету. Ну але це проблема освіти назагал і цього університету зокрема, тож не торкатимусь цього питання. Натомість наведу фрагменти, які мене просто розсмішили.

-          А що буде після поезії?

-        Після поезії буде… Не пісні, як у М. Бажана чи Братів Капронових. Зараз я почав писати мемуари…

Що видно з уривку? Абсолютне невігластво автора, яке кидає тінь на поета. Ну не міг сучасний письменник, по-перше, зробити з братів Капранових пару КапрОнових колгот (щоправда, високошанованих, бо чогось же ж «Брати» з великої літери), а по-друге, сплутати Сергія Жадана, який нині активно займається музикою, із … Миколою Бажаном!!! І якщо в разі з Капрановими можна допустити механічну помилку, то Бажан замість Жадана – це до непристойності прикра помилка.

Мораль сей басни такова: навіть якщо ви філолог з червоним дипломом, але не знаєтесь на темі, про яку пишете, сто разів перевіряйте кожне слово, кожне ім’я і краще перепитати те, що недочули, аніж потім ганьбитися.