Брат Шевченко)

Ще один смішний ляп)))
http://www.amazon.ca/The-Brothers-Karamozov-Fyodor-Dostoyevsky/dp/9626343060

Щоб мало не видалось:)

Сьогодні побачила на одному із сайтів статтю -приклад того, як не треба ліпити 100 однакових фоток до манюнього тексту. Незрозуміла добірка фото. Можна подумати, в автора новий фотоапарат:) Все має бути пропорційно, хіба ні?
http://sumno.com/gallery/sergij-zhadan-ta-larysa-denysenko-prezentuvaly-nov/?page=2

Про дописувачів і здоровий глузд

Якщо хто думає, що редактор - це робота, позбавлена принад спілкування будь-з-ким, окрім словників та інтернету, то помиляється. Адже часто виникає необхідність поспілкуватися з авторами з того чи того приводу. Нерідко буває так, що й автори не проти поспілкуватися. І бувають вони різні на голову.

Якось до редакції потрапив рукопис із "сенсаційною новиною". Відкривши його й почавши читати, я не очікувала, чим закінчиться текст. Автор розповідав про біографічні дані Ісаака Ньютона. І все було б нічого, якби він послідовно й безсумнівно не доводив, що він, великий англійський вчений, - син нашого,українського, гетьмана Богдана Хмельницького.

Взагалі-то, хворобливі розслідування про унікальність української мови, українців мене не дивує. "І напоїли санскрит праукраїнські джерела" чи те, що Ісус Христос і Будда  - українці, - ці тези давно вже навіть не викликають приступ істеричного реготу. Але новина про те, що Ньютон теж українець, мене вразила, тут ніде правди діти:) Коли я зайшла поділитися звісткою з іншими, поки ще невтаємниченими, колегами, після моєї схвильованої розповіді одна з них сказала: "Ну звичайно, українець. І яблуко йому на голову впало Си-ми-рен-ка!":)

Потім той дядько заходив до редакції і на наше "ні" він, іронічно посміхнувшись, відповів: "Я так хотів оживити вашу газету сенсацією, а ви..."

Редакторові тяжко відмовляти авторам. Але ще гірше, коли автори трапляються хворобливі. Вони можуть знайти твій номер телефону й дзвонити серед ночі, можуть грюкати дверима, можуть кричати. ще вони можуть встромити свого носа, коли ти вичитуєш шпальту й переконувати, що те, що ти читаєш, - це дурня, а от їхній матеріал-це во! Але цьому веселому авторові й відмовляти було весело. Приємно, коли в людей є почуття гумору) Навіть якщо їхні "відкриття" сумнівні)

Ляпики

Всіма улюблений Гугл вирішив відсвяткувати річницю виходу «Казок братів Грімм». Для цього він зробив анімований дудл, в якому можна було пройти дорогами осучасненої Червоної Шапочки. Дивний вибір, адже більшості «Червона Шапочка» відома як твір Шарля Перро. Питання, звичайно, суперечливе, бо там, де є фольклор, важко довести, хто першим літературно обробив текст, хто прибрав з нього жахливі речі, щоб він бодай нагадував казку для діточок . Проте щоб уникнути такої неоднозначності, краще було б обрати казку, за літературну обробку якої ніхто з Гріммами не змагається – «Гензель і Гретель», наприклад …

Цього року газета «Літературна Україна» відсвяткувала своє 85-річчя. З цієї нагоди редакція видання, Ліга українських меценатів та НСПУ вирішили організувати концерт, на який запросили всіх охочих. Оголошення про подію поширили на кількох сайтах, зокрема й на найавторитетнішому – «Літакценті». І все було б добре, якби не помилка, якої припустилися редактори сайту. Подивившись на скріншот, в людини може скластися враження, що хтось умисно обрав саме такий фрагмент логотипу. Але хай там як, а це ображає почуття багатьох читачів цієї газети. Та й взагалі – логотип треба ставити повністю, а не шматками.

 

Фотопроблеми

Найлегшим, та не завжди найкращим способом ілюстрування матеріалу про певну знакову постать є добір її портрета. Ідеально, коли фото раритетне, а не запозичене з вікіпедії чи подібних джерел. Коли йдеться про людей, що жили давно, часто можна сплутати фото одного письменника з іншим, адже мало хто бачив їх "воочию". Але завжди знайдеться той, хто знає напевно. Тому щоб уникнути гнівних дзвінків ревних читачів, варто обов'язково перевіряти джерело, звідки взято фото. Бо інакше Наталя Лівицька-Холодна може постати в іпостасі молодої Ірини Вільде. А це недобре.

Плеяда українських Дюм

Нещодавно прочитала книжку Ю. Винничука «Танго смерті». Назагал книжка мені сподобалась, оформлення теж непогане (правда, фотка дуже поширена, нічого раритетного, але менше з тим). Та коли я побачила, що написано на обкладинці під інформацією про автора, то мало не реготала. І все тому, що «виважений» критик Андрій Любка назвав Винничука «українським Умберто Еко». Для тих, хто, власне, читав «Ім’я троянди», розуміє, що спільність цього твору із «Танго смерті» годі відшукати, не враховуючи подорожі персонажів містичною бібліотекою, але та подорож швидше змальована як пародія. Нікого не хочу образити, але, направду, «як  свиня на коня». До чого, здавалося б, ці роздуми? Просто дуже часто автори у своїх рецензіях вдаються до солодкавих гіперболізацій того, про кого пишуть. Так на овиді нашої літератури з’являються наші, українські, Паоло Коельйо, Дюма, Шекспіри, а віднедавна їхній гурток привітав нового члена – Умберто Еко. Але найкумедніше починається, коли п’єдестал ділять між кількома письменниками. У нас вже є два Дюма – Володимир Малик і Іван Корсак, а ось вчора в тексті я виявила, що українським Шекспіром називають не тільки Лесю Українку, але й Марка Кропивницького. Все це має досить кумедний вигляд, тому, як на мене, краще лишати Лесю Українку нею ж. Так не тільки «самодостатніше», але й спокійніше.Та й здорового глузду більше.

Про завбачливість

На роботу редактора часто впливають, умовно кажучи, позатекстові чинники. Добираючи матеріал до того чи того числа, потрібно враховувати, коли це число вийде, які особливі дати припадають на дні виходу газети. Минулої суботи Україна вшановувала пам’ять жертв голодоморів. Ще до того, як зорієнтуватись, що номер вийде за кілька днів до останньої суботи листопада, ми планували дати матеріали до «Вишняка». Але головний редактор зауважив, що це буде, м’яко кажучи, недоречно в ці чорні для всіх нас дні. І ми вирішили перечекати, адже на такі недоречності свідома спільнота реагує миттєво й безкомпромісно.

Як виявилось, саме 24 листопада вручали нагороду «Золотий письменник України». Урочисту церемонію з фуршетом, що проводилася в день жалоби,  гостро розкритикувало кілька журналістів (тут один із прикладів http://blogs.pravda.com.ua/authors/slavinska/50b33460c65d7/ ), і навіть слова про те, що пам’ять жертв вшанували хвилиною мовчання, не «загладили» враження про подію. Отже,  завжди варто виважено планувати той чи той захід, щоб не траплялося прикрощів.