Фотопроблеми

Найлегшим, та не завжди найкращим способом ілюстрування матеріалу про певну знакову постать є добір її портрета. Ідеально, коли фото раритетне, а не запозичене з вікіпедії чи подібних джерел. Коли йдеться про людей, що жили давно, часто можна сплутати фото одного письменника з іншим, адже мало хто бачив їх "воочию". Але завжди знайдеться той, хто знає напевно. Тому щоб уникнути гнівних дзвінків ревних читачів, варто обов'язково перевіряти джерело, звідки взято фото. Бо інакше Наталя Лівицька-Холодна може постати в іпостасі молодої Ірини Вільде. А це недобре.

Плеяда українських Дюм

Нещодавно прочитала книжку Ю. Винничука «Танго смерті». Назагал книжка мені сподобалась, оформлення теж непогане (правда, фотка дуже поширена, нічого раритетного, але менше з тим). Та коли я побачила, що написано на обкладинці під інформацією про автора, то мало не реготала. І все тому, що «виважений» критик Андрій Любка назвав Винничука «українським Умберто Еко». Для тих, хто, власне, читав «Ім’я троянди», розуміє, що спільність цього твору із «Танго смерті» годі відшукати, не враховуючи подорожі персонажів містичною бібліотекою, але та подорож швидше змальована як пародія. Нікого не хочу образити, але, направду, «як  свиня на коня». До чого, здавалося б, ці роздуми? Просто дуже часто автори у своїх рецензіях вдаються до солодкавих гіперболізацій того, про кого пишуть. Так на овиді нашої літератури з’являються наші, українські, Паоло Коельйо, Дюма, Шекспіри, а віднедавна їхній гурток привітав нового члена – Умберто Еко. Але найкумедніше починається, коли п’єдестал ділять між кількома письменниками. У нас вже є два Дюма – Володимир Малик і Іван Корсак, а ось вчора в тексті я виявила, що українським Шекспіром називають не тільки Лесю Українку, але й Марка Кропивницького. Все це має досить кумедний вигляд, тому, як на мене, краще лишати Лесю Українку нею ж. Так не тільки «самодостатніше», але й спокійніше.Та й здорового глузду більше.

Про завбачливість

На роботу редактора часто впливають, умовно кажучи, позатекстові чинники. Добираючи матеріал до того чи того числа, потрібно враховувати, коли це число вийде, які особливі дати припадають на дні виходу газети. Минулої суботи Україна вшановувала пам’ять жертв голодоморів. Ще до того, як зорієнтуватись, що номер вийде за кілька днів до останньої суботи листопада, ми планували дати матеріали до «Вишняка». Але головний редактор зауважив, що це буде, м’яко кажучи, недоречно в ці чорні для всіх нас дні. І ми вирішили перечекати, адже на такі недоречності свідома спільнота реагує миттєво й безкомпромісно.

Як виявилось, саме 24 листопада вручали нагороду «Золотий письменник України». Урочисту церемонію з фуршетом, що проводилася в день жалоби,  гостро розкритикувало кілька журналістів (тут один із прикладів http://blogs.pravda.com.ua/authors/slavinska/50b33460c65d7/ ), і навіть слова про те, що пам’ять жертв вшанували хвилиною мовчання, не «загладили» враження про подію. Отже,  завжди варто виважено планувати той чи той захід, щоб не траплялося прикрощів.

Як не треба писати текстівки

У котрійсь із газет колега побачила ось це фото:

Під ним була геніальна текстівка: Святкування Дня Перемоги (Лев Парцхаладзе разом з дружиною та дітьми)
Постає питання: хто ж тут Лев Парцхаладзе і де його дружина й діти? Оця вся юрба? Як кажуть, без ста грамів не розібратись:)

За кадром

Щоб трішки розвеселитись пропоную почитати дещо з моєї придуманої рубрики "Перло многоцінне"

…він завжди був наполегливим хлопчиною:з дитинства захоплювався спиртом…
…поетично стурбована молодь…
…організував у чарівному завербованому куточку Здолбунівщини виїзне літературне засідання…
…(із матеріалу про ювілей Львівської політехніки,але сміятимуться тільки знавці контексту):…пане Станіславе,зачарована Вашим темпераментом. Чи легко Вам бути таким і чи легко Вашій дружині…
…небуденний розум в нього поєднувався із вмінням орієнтуватися на загальнолюдське та співвідносити загальне з конкретним…
…Юлія Тимошенко – Воїн Світла…
…сором’язливі повії на шпильках…
…на вечорі всі дякували жінці, що прийшла після смерті…
…Напевне, все ж,Україна – земля матріархату. Жінкам тут не треба завойовувати собі рівність у праці, у здобуванні мамонта, у забезпеченні перспективи дітей і держави…
…пані Люба – письменниця вглиб і вшир, і вгору національна…
…Миколі Петровичу йшов дев' ятий рік, коли Хрущов їздив у Америку…
…приватні колекціонери готові платити за його божественні фігури бешенісінькі суми…
…В.К і В.Д. цього вечора відзначили несподіваність книги, авторську свіжість в підходах до все охватної теми буття землян на планеті…
…То нічого, що набагато молодша і короткозора.Тільки б людиною була…

..у романі "...", де надзвичайно точно подано як фізіологію, так і справдешню анатомію стосунків у сучасному виші
...Пане Президенте, ми згодні з Вами, що треба провести ретельну експертизу закону. Звичайно, краще це було б зробити перед його прийняттям.
...Батьки були національно свідомими робітниками, постійними учасниками драматичних гуртків.
...Українські шаровари,під якими билося справжнє українське серце.
...поет вдало і непомітно оперує кольористикою, використовує несподівані точки зору...

прикрі сторінки чергування

Ось прийшов час написати і про свій провал на чергуванні, а не тільки розповідати про чужі. Один із матеріалів номера був проілюстрований обкладинкою книжки. Верстальниця знайшла обкладинку в інтернеті, ось ця обкладинка

Зауваживши, що в тексті назва збірки звучить просто "Білу лампу внесу тобі в ніч...", я здивувалась, але ж на обкладинці було написане оте злополучне "на халяву". Можливо, до книги вміщено, наприклад, цикл віршів і поему, тому й подано дві назви. Ну не я ж дописувала цю дурну "халяву", так зображено на обкладинці, тому нічого я не виправляла. А треба було. А тепер можете голосно сміятися (якщо хто ще не зрозумів, як так вийшло). "На халяву" - це майстерно вписаний до обкладинки знак копірайту однойменного сайту, звідки взяли цю обкладинку. І через такий недогляд лірична назва збірки перетворилася на посміховисько. І це була моя провина, що я не дослідила цю невідповідність глибше, а більшу увагу звернула на інші матеріали номера.Так що авторам рецензій краще самим додавати до тексту рецензовані книжки, бо і в цьому теж виявляється культура подачі матеріалу до видання. А якщо вже обкладинки немає, то треба брати їх із сайту видавництва. Отакі-от пироги. Невеселі. Але нічого, відтепер буду "зрить в оба" і прошу в автора книжки вибачення за недогляд.

Як вшанували не того Скуратівського

Цього тижня трапився матеріал про вшанування пам’яті  письменника, автора «Берегині» Василя Скуратівського. Автор статті згадав про меморіальну дошку Скуратівського, встановлену в Малині Житомирської області. Звісно, я вирішила, що можна використати фото дошки як ілюстрацію до матеріалу. Але виявилось, що на меморіальній дошці використали фото не Василя, а … мистецтвознавця Вадима Скуратівського (досі живого, до речі). Не знаю, чи відомо панові Вадиму, як його «увіковічнили», але зрозуміло одне: це жахливий недогляд. Не впевнена, чи висить та дошка досі, чи ні, але істина така: в будь-якій роботі треба сто разів відміряти і раз відрізати.

Колаж із сайту www.malyn.com.ua, зліва направо - меморіальна дошка, Василь Скуратівський, Вадим Скуратівський